• Олександрія
  • Арсенал
  • Ворскла
  • Десна
  • Динамо
  • Зоря
  • Карпати
  • Львів
  • Маріуполь
  • Олімпік
  • Чорноморець
  • Шахтар
14 Жовтня 2014, 13:29  Версія для друку  Відправити другу
×
Любош Міхел: "Я проти відеоповторів у футболі, але збільшив би розміри воріт" https://www.segodnya.ua/img/article/5605/48_main.jpg https://www.segodnya.ua/img/article/5605/48_tn.jpg Новини Глава міжнародного відділу "Шахтаря" – про кращих українських арбітрів, гірший матч, Колліна та Ахметова

Любош Міхел: "Я проти відеоповторів у футболі, але збільшив би розміри воріт"

Глава міжнародного відділу "Шахтаря" – про кращих українських арбітрів, гірший матч, Колліна та Ахметова

- Ви з 2008 року в "Шахтарі" – і при цьому про вас практично нічого не чути. Мало хто розуміє точно, чим ви тепер займаєтеся.

- Людям іноді здається, що футбол – це 90 хвилин, коли футболісти на полі, і все. Але до стартового свистка треба виконати багато непомітної роботи. Я працюю в міжнародному відділі "Шахтаря". Команда повинна проводити збори, якось дістатися туди, десь жити, візи отримувати – а потім ще на ходу щось поміняється, і це теж потрібно організувати. Тим більше, "Шахтар" тепер грає у Львові. Потрібно шукати готелі для всіх суддів. А УЄФА, наприклад, вважає, що гра з "Порту" – це матч підвищеного ризику, і надсилає додаткового делегата. Йому теж потрібно десь жити і на чомусь їздити.

- Журналісти варяться у власних уявленнях про правила. Арбітри нам нічого не пояснюють, ми встигаємо роздути скандал – а через два місяці приїжджає Колліна, влаштовує прес-клуб, і з'ясовується, що журналісти просто не знали, як правильно інтерпретувати епізод.

- Мені здається, для цього в кожному суддівському комітеті повинен бути спеціальний людина. Є ж у президента країни спікер – у куратора суддів теж міг би бути. Щоб він зв'язувався з суддями і раз на тиждень-два видавав офіційне пояснення. Або навіть протягом трьох днів після матчу. У мене ж таке теж бувало: знаєш, що твоє рішення було правильне, а журналісти його розмазали не в ту сторону – і ти безсилий їм пояснити.

Часто не тільки журналісти, але і гравці, і тренери не знають точних правил або нових рекомендацій суддям. Правда, судді теж не завжди добре розбираються в роботі тренерів. Після п'яти років роботи в клубі я зрозумів, що найбільший мій недолік як судді був у тому, що я не приділяв особливої уваги футболу з іншого боку. Як команда грає, хто в ній чим займається, хто на поле творець, а у кого завдання – не давати грати іншим. Все це важливо.

Зараз адже тренд такий, що приходять молоді арбітри, які за 3-4 роки піднялися, хтось навіть в Прем'єр-лігу. Досвіду великого у них немає, деякі, може, і не грали в футбол толком або тільки на юнацькому рівні. А дорослий чоловічий футбол – це зовсім інша історія. Як гравцям складно дається перехід з молодіжного в дорослий, так само і суддям.

- Але ви ж теж рано починали.

- Так, в 19 років – у той час це було дуже рано. Тільки я ж не збирався бути суддею. Мій батько був футбольним тренером, і я хотів грати – але порвав хрестоподібні зв'язки. Після першої операції почав тренуватися – зрозумів, що коліно не приходить в норму. Медицини такою, як сьогодні, не було. Що робити? Тренувати в дев'ятнадцять рано. Ну мені один друг і запропонував: бігати можеш, говорить? Спробуй посудить, поки відновлюєшся. Я був впевнений, що це тимчасовий етап – але все якось швидко закрутилося, і через 5 років я вже був суддею ФІФА.

- Завдяки чому?

- А я фактично виріс на футбольному полі. З батьком з дитинства у всьому цьому варився, бачив футбол з усіх боків і любив. Тому моя найбільша слабкість – мені про це інспектори найчастіше зауваження робили, – що я занадто добрий до гравців. Мовляв, занадто багато їм пояснюю, розмови веду – а треба відразу жовті давати. Але я-то міг хоч на першій хвилині картку показати, якщо гравець заслужив. У відбірковому матчі Ліги чемпіонів "Ланс" – "Динамо" Київ я капітана господарів на 5-й хвилині видалив за фол останньої надії.

У першому своєму матчі Ліги чемпіонів я Дженнаро Гаттузо на 93-й хвилині червону показав – за відмашку від Ібрагімовича. Але нічого, потім він на Євро-2008 зайшов в роздягальню після матчу Італія – Франція і залишив мені футболку зі словами "Ти один з кращих суддів в світі". Важливо знайти людський підхід до гравців, не рубати з плеча, не намагатися придушити всі емоції.

- Буває, що судді дружать з футболістами?

- Найгірше для судді – почати дивитися на футбол саме так: ось це мій друг, а це велика зірка.

- А буває таке у суддів?

- Бувають дві проблеми. Перша – коли арбітр молодий, недосвідчений, дуже швидко потрапив наверх – у нього трапляється мандраж. Вчора ти судив юнацькі матчі, і на цих зірок дивився тільки по телевізору – а тепер вони від тебе залежать. Це нормально, таке проходить. Друге буває у арбітрів з маленьких країн – тиск трибун. Ти звик судити чемпіонат, на який приходить тисяча чоловік, а тут на "Камп Ноу" їх 85 тисяч. Є ризик або перегоріти, або піддатися свисту вболівальників.

- Український суддівський корпус стрімко омолодився. Це добре чи погано?

- Ну дивіться: в Україні прийшов один з кращих фахівців світу, глава суддівського корпусу Європи. Йому дали завдання зробити українських суддів краще. Він півроку аналізував ситуацію, а потім зрозумів, що йому потрібно з деякими людьми попрощатися і ставити на молодь. У чому різниця? У тому, що я повертаюся до Словаччини і помічаю, що тамтешні арбітри за ці чотири роки не так сильно виросли, як українські.

Колліна готує українських суддів під європейські стандарти. На мій погляд, якість суддівства за останні 2-3 роки виросло. А помилки були і будуть скрізь – подивіться хоч чемпіонат Іспанії, хоч Італії. На стадіоні зараз 40 камер – пара людських очей не може бачити футбол так, як його покажуть по телевізору.

- Так ви за відеоповтори?

- Ні, я проти. Якщо зупиняти його після кожного свистка, гра затягнеться на 3 години. Ну і взагалі: якщо все буде правильно, про що говорити після гри? Уболівальникам ж подобається обговорювати такі моменти. Різниця тільки в тому, що в Англії помилка судді вважається природною частиною футболу, а в Східній Європі відразу говорять про корупцію. Поки футбол буде футболом, а не комп'ютерною грою з комп'ютерними суддями, в ньому будуть помилки.

Але я за ті технології, які допоможуть виключити фатальні, великі помилки. Скажімо, goal-line technology. Тут занадто багато на карту поставлено – не зарахували гол, і команда вилітає з чемпіонату світу. У мене був такий випадок в грі "Ліверпуль" – "Челсі" в півфіналі Ліги чемпіонів-2005. Досі ж ніхто не може з упевненістю сказати, був гол чи ні. Спрацював людський фактор: асистенту потрібно було миттєво розібратися. Був би goal-line technology, почекали б хвилинку – і все було б точно.

- Хіба цього достатньо?

- Чесно кажучи, я б якщо щось в правилах міняв, то, скоріше, ворота трохи більше зробив би. Їх розмір вже сто тридцять років не змінюється, а воротарі-то виросли. Тоді в них стояли чоловіки по 1,68 м, а тепер і 2,05 зустрічаються. Я б сантиметрів на 10 розширив і на 7-8 підняв би. Було б більше голів. Чому так люблять хокей, наприклад?

- А ви любите?

- Люблю, але тільки на стадіоні. По телевізору не дивлюся: шайба маленька, її не видно. Так от – в хокеї постійні атаки в обидві сторони, боротьба і багато голів. Там матчі закінчуються з рахунком 6: 5. Все, що потрібно вболівальнику! Яка головна емоція на матчі? Коли забивається гол! А коли 0: 0 і гра в центрі поля – вболівальник нудьгує. Згадайте, з яким рахунком грали в 1930-х роках на чемпіонатах світу – 5: 3, 8: 2. Ось це мені до душі.

- Є враження, що як би Колліна не працював, їм завжди будуть незадоволені. Є у нього шанси переламати цю тенденцію?

- Щоб ставити оцінку Колліні, потрібно порівнювати з тим, як було до нього. Суддівських скандалів було більше, все скрізь бачили упередженість, "руку" Динамо "і федерації". Колліна відсік усіх від призначень та просування. Кого вважає краще, того й рухає. У нього немає ніякої заінтресованності, щоб чемпіоном стало "Динамо" або "Шахтар". А судді будуть помилятися і при Колліні, і всіх його наступників.

- Чому експеримент з іноземними суддями на топових українських матчах не пішов?

- Будь я главою суддівського корпусу, я б його продовжував. Коли ми обговорювали це з П'єрлуїджі, його теза була такою: якщо я запрошую іноземних суддів на топові матчі, значить, я не виховав хороших українських. Але коли грають "Динамо" з "Шахтарем" або "Дніпро" з "Шахтарем", до матчу, під час і після такий накал, що допущена помилка може просто зламати кар'єру арбітра. Я б запрошував іноземних суддів на такі матчі саме тому, що своїх кращих арбітрів потрібно берегти, поки вони ростуть.

Людина, може, виріс би в арбітра Ліги чемпіонів, а тут під впливом публіки і клубів йому дорогу перекриють. Скрізь, і в Італії, і у Франції, клуби завжди намагаються впливати на призначення суддів. Справа не в тому, що з кимось легше домовитися, а в тому, що конкретний суддя більше підходить стилю гри конкретної команди. Цей дозволяє більше боротьби, а той дозволяє грати в технічний футбол.

- І на Колліну клуби впливають?

- Наскільки я його знаю, він нікого до себе не підпускає. Чесно кажучи, у нього навіть друзів небагато, він звик триматися осторонь від усіх.

- Хто зараз найкращий український арбітр по-вашому?

- Є група, три-чотири людини – але їх нескладно обчислити, це ті, хто отримує призначення по Європі. Арановський, Абдула, Бойко, Можаровський, добре почав судити Жабченко. Зверніть увагу: це всі судді, які до приходу Колліни були ніким – він їх знайшов і дав їм шанс.

- У вас дивовижна біографія: вам нову роботу все життя знаходять травми. Суддею стали через порваних "хрестів", а в "Шахтарі" виявилися завдяки Ахілла.

- Проблеми з ними у мене почалися з 26 років, вже на чемпіонаті світу. Ходив по лікарях, де тільки не був – і в Празі, і в Відні, і в Будапешті – хоч би хто допоміг. До тих пір, поки Валерій Онуфер, який жив недалеко від кордону зі Словаччиною і знав мене, не сказав: у Донецьку є один іспанець, поїдь до нього. Пако Біоска, нинішній лікар "Челсі", подивився мене, але поставив все той же діагноз: без двох операцій – нікуди.

Якраз в цей час "Шахтар" грав матч чемпіонату із запорізьким "Металургом". На ньому ми випадково зустрілися з президентом клубу. Розмова затягнулася і закінчився пропозицією співпрацювати. Чесно кажучи, було нелегко: Ахметов дав мені добу на роздуми, а я вже готувався до поїздки на ЧС в ПАР.

Тут спрацював, напевно, суддівський навик приймати швидкі рішення. У нас як кажуть: перше, що в голову прийшло – найправильніше. Якщо свисток підняв до рота, чи не опускай – назад не піднімеш вже. Я тоді всю ніч не спав. Але в результаті не пошкодував. У клубу президент, який дуже любить футбол, – це гарантія, що він його не кине через два-три роки.

- Найнеприємніший спогад вашої кар'єри?

- Як я говорю: у кожного судді є країна, в яку він не поїде відпочивати. Помилки на клубному рівні забуваються бисть, а коли збірна грає на ЧС або ЧЄ – це складніше. Я судив відбірковий матч Євро-2004 Норвегія – Румунія. Обидві команди грали в коротких рукавах. Кар'ю та Ківу боролися за м'яч в штрафній, руки сплелися – і я вирішив, що м'яч потрапив у руку румуну. Призначив пенальті, румуни в результаті не поїхали до Португалії. Потім вже побачив, що пенальті не було.

- До Румунії з тих пір не їздили?

- Та ні, потім багато разів судив ще. Мене навіть запросили якось судити матч чемпіонату Румунії – здається, "Динамо" проти "Стяуа". Але ось що цікаво. Я очікував, звичайно, негативної реакції. Прилетів, в аеропорту натовп журналістів. Вибачився перед румунськими уболівальниками, сказав, що розумію, що це була моя найгірша помилка в кар'єрі. А потім на розминку вибіг – і стадіон зустрічає оплесками! Так що якщо зробив помилку, треба її визнати – тобі ж краще.

- А не хочеться після таких випадків мати якусь можливість подивитися два-три відеоповтору? Або відеосудью ввести, як в хокеї?

- ФІФА проводила такий експеримент – здається, в чемпіонаті ПАР. Кожна команда мала право на два протести протягом матчу, і резервний суддя у монітора допомагав прийняти рішення. Мені ідея сподобалася. Тим більше, що потім підрахували: в 80% матчів ніхто цим правом навіть не користувався. Я був би не проти. Думаю, румуни б теж були за. Це просто полегшило б післяматчеву життя суддів. Фізично ж відпрацювати гру – не складно. Найстрашніше для арбітра – це прокинутися вранці і побачити себе у всіх газетах на першій смузі.

- А читають судді про себя?

- Читають, звичайно. Хоча досвідчені кажуть: "Якщо хочеш спокійно жити, не купуй пресу щопонеділка".


×
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Джерело: трибуна