• Олександрія
  • Верес
  • Ворскла
  • Динамо
  • Зоря
  • Зирка
  • Карпати
  • Маріуполь
  • Олімпік
  • Сталь Д
  • Чорноморець
  • Шахтар
25 Травня 2015, 10:02  Версія для друку  Відправити другу
×
Дитинство Маркевича: "Мірко привезли фортепьян, а він за м'яч – і в кукурудзу" https://www.segodnya.ua/img/article/6183/8_main.jpg https://www.segodnya.ua/img/article/6183/8_tn.jpg Новини Сестра і дядько тренера "Дніпра" згадали, як його лікували сосновим лісом і називали Магараджею

Дитинство Маркевича: "Мірко привезли фортепьян, а він за м'яч – і в кукурудзу"

Сестра і дядько тренера "Дніпра" згадали, як його лікували сосновим лісом і називали Магараджею

У містечку Винники, що в чотирьох кілометрах від Львова, що не знайти людину, яка б не пишався своїм знаменитим земляком. Коли тут дивляться гру команди Маркевича, то всі коти, за висловом місцевих, ховаються під ліжками. У футбол тут починають грати з пелюшок, а місцевий стадіон, який постійно вдосконалюють за підтримки відомого тренера, носить ім'я його батька, Богдана Маркевича.

А ще тут живуть родичі Маркевича, які називають зіркового тренера не інакше як Мірко. Таким вони пам'ятають його з дитинства, коли майбутній наставник "Металіста", "Дніпра" і збірної кидав портфель, хапав м'яч і тікав у поле грати у футбол.

Будинок, де народився Мирон, розташований в 15 хвилинах ходьби від центру Вінників. Все в ньому залишилося майже так само, як і 60 років тому: той же дворик, сад, кущі бузку. Поруч – кладовище. "Раніше на цьому місці були наші поля, де Мирон вправлявся у футболі, але потім частину землі забрали під розширення кладовища, – розповідає двоюрідна сестра тренера Березня, показуючи могили родичів. – Наш дід Мітодій походив з польської шляхти. У той час він був кращим в місті шевцем, шив взуття під замовлення і навіть володів в приватному магазині особистої поличкою, де виставляв свої моделі. Напевно, Мірко в нього пішов спокійною вдачею і витримкою. А бабуся була з бідної сім'ї, набагато молодший діда. Їх одружили за згодою між сім'ями. От у них і народилася мама Мирона – Любомира. До речі, її рідний дядько теж був відомим футболістом, але він емігрував до Америки".

Любомира була дуже красивою, і Богдан Маркевич, побачивши її, відразу вирішив: "Одружуся!" "Богдан під час війни був вивезений остарбайтером до Німеччини, після чого було посилання в один з радянських таборів. Змучений і втомлений, він повернувся в Винники, не міг знайти роботу, перебивався тимчасовими заробітками, поки не влаштувався, здається, простим робітником, на тютюнову фабрику. Там хтось із керівництва сильно любив футбол, і Богдану доручили створити команду. Ось тут він і знайшов себе. Стадіон став для нього другим домом. Він виховав багато хороших футболістів. Пам'ятаю, коли ні запитаю: "Вуйку, куди йдеш?" – а він: "На стадьон". А коли він помер, в 2002 році, то труну з тілом Богдана завезли для церемонії прощання на стадіон. Це б такий перший і єдиний випадок у Винниках", – згадує жінка.

Окрім футболу, Богдан Маркевич обожнював своїх дітей. Мирон був первістком в їхній родині. Сестра Рената народилася трохи пізніше.

"Особливим Мирон показав себе ще в утробі матері – тітка говорила, що вагітній не могла ні їсти, ні пити. А коли прийшов день пологів, 1 лютого 1951-го, то стільки снігу намело, що жоден лікар не міг дістатися до їхнього будинку . Батько – Богдан – з повитухою брали пологи, поки не підоспіли лікарі. Він, напевно, перший чоловік в Галичині, присутній при народженні сина", – каже Марта.

Ще один охоронець сімейних таємниць Маркевича – його дядько Орест. 74-річний дідусь живе в тому ж дворі, де народився Мирон, але в хатці по сусідству.

mari

"Багато пам'ятаю: як пелюшки прав, як Мірко в три роки на кашлюк захворів і ми його носили в сосновий ліс дихати. Як маленького поставимо напроти брами – це, типу, ворота та командуємо: "Мірку, ти дивись, чим сильніше розженешся, тим краще буде удар". Так він, поки добіжить, вже не мав сили бити по м'ячу", – розповідає дядько. За його словами, Мирон в дитинстві був неслухняним: "Ось, купили йому фортепьян (з наголосом на другий склад вимовляє Орест, – Авт.). Набудовувати інструмент, який зайняв півкімнати, приїжджав композитор Скорик. Приходив учитель, йому платили гроші, а Мирон м'яч в руки – і в кукурудзу".

Незабаром сім'я отримала квартиру у Львові і переїхала туди. Але маленький Маркевич не змінював Винники, тікав зі школи і за гроші, які йому давали на сніданок, купував квиток і їхав до бабусі. Незважаючи на те що не любив шкільну суєту, вчився добре. "Я допомагав йому уроки робити. Цілу зиму жив у них на квартирі у Львові – Любомира попросила наглядати за хлопцем. Думаєте, він мене слухався? Доводилося самому вирішувати всі завдання, коли він тікав", – каже дядько Орест, чи не благаючи: "Тільки не вказуйте моє прізвище, не хочу "приписуватися" до чужої слави, це некрасиво".

miro

"Мирон постійно був тут. Його не цікавили ні "кавалерка", ні компанії – він любив футбол. А ми любили Мирона і дивилися на нього як на ідеал – красивий і розумний. Мій брат назвав його жартома магараджі (з санскриту – "великий цар". – Авт.), не знаю, чому, але він таким і залишився", – додає Марта.

Візуальне знайомство з дружиною у Мирона теж відбулося на футболі. "Ось вже близько сорока років Ганна Володимирівна для нього – найміцніший стрижень і друг. При цьому після матчів дружина могла – жартома, звичайно ж – повчати Мирона, мовляв, ти не туди того гравця поставив чи пізно випустив, – продовжує Марта. – Мати Маркевича також стежила за матчами: після них дзвонила і теж проводила "інструктаж", що і де було не так. Пам'ятаю, дивимося телевізор, а тітка мені: "Подиви, Мирон у спортивному чи в убраню (костюмі, – Авт.)?" А я у відповідь: "Цьо, в убраню". – "Ну, то виграють".

miron-i-anna-markevich-dvenadtsat-let-do-vysshego-pilotazha

Ще Мирон уславився завзятим рибалкою. Після кожного матчу, вдалого чи ні, відправляється заспокоювати нерви. "Раніше ми разом ходили рибалити, він мені цілий набір вудок, на нашу "венток", подарував. Ловили коропів, у мене не клювало, а йому завжди щастило, тому рибу він мені віддавав, а мама готувала. Його улюблена страва – "риба по-єврейськи". Це холодець, як холодець, але в рибі немає жодної кісточки", – розповідає дядько Орест.

"Наш Мирон любить галицьку кухню – деруни, вареники, голубці з тертої картоплі, политі хорошим соусом, і рубці, – додає Марта. – А ось до алкоголю байдужий: може щось вишукане пригубити, але не більше".

"Футбол у Винниках люблять усі, – каже Марта. – Після ігор у місцевих фанатів прийнято телефонувати нам, родичам Мирона, і говорити, який суддя "нехороша" людина".

ЛЮБИТЕЛЬ ШОПЕНА І ЛАЗНІ

Маркевича багато що пов'язує з Польщею, яка прийме фінал ЛЄ. Він навчався в школі з поглибленим вивченням англійської, але вільно говорить і польською. А ще тренер, в дитинстві опанував грою на піаніно, є шанувальником варшавського композитора Шопена. Хоча улюблений – Моцарт.

Тренеру "везе" на травми. Два роки тому, граючи за ветеранів, виклопотав перелом носа. А в 2004-му на дачі в рідних Винниках на нього вчинили напад п'ятеро в масках. "Зв'язали руки-ноги, 7 годин били, – ділився з нами Маркевич. – Забрали іменний годинник батька, $8000. В кінці сказали: "Ми тебе впізнали. Живи".

1 лютого 2010-го до 59-річчя отримав від Олександра Ярославського в подарунок "Мерседес" з номерами 2012, а від ФФУ – призначення коучем збірної. Але, вигравши три матчі і один зігравши внічию, пішов через конфлікт з Григорієм Суркісом.

Щороку 31 грудня ходить з друзями в лазню".


×
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Автор: Тетяна Самотий